Пт, 23.06.2017, 05:19:24
Газета "Жовтоводські вісті" та радіо
Facebook Twitter VKontakte Blog RSS
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гость · Група "Гости"Вітаю Вас, Гость · RSS
Меню сайта
остані коментарі
Неуважаемая Керівник Держпродспоживслужб...

Block title
Block title
...
УЕГГ
Ми у facebook
Теги
Календар
«  Січень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Google
TV-agent
Благодійність
Погода


Цікаві посилання
Все о ТВ и телекоммуникациях
ОФІЦІЙНИЙ САЙТ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ М. ЖОВТІ ВОДИ
"Ремонт и обслуживание оргтехники"
Пошук
 
Головна » 2016 » Січень » 21 » Сім’я – надійний тил і для військових, і для цивільних
Сім’я – надійний тил і для військових, і для цивільних
16:55:41

Наприкінці лютого наш земляк Сергій Цвєтков випускатиметься з військової академії з офіцерським званням – лейтенант. Його старанність і відповідальність оцінено керівництвом навчального закладу. Проте доля хлопця могла скластися зовсім інакше, якби не зустрілася на його життєвому шляху небайдужа людина.

Сергій Цвєтков народився в середині 90-х років, коли країна перебувала в затяжній економічній скруті. З часом батько Сергія був змушений поїхати на заробітки до Москви, звідки не повернувся. Його було визнано зниклим безвісти, а згодом – померлим. Через деякий час мама не змогла здійснювати належний догляд за сином. Тому хлопець пропускав уроки в школі, міг і набідокурити, часто був, як говорять, «у холоді і в голоді». Врешті-решт хлопчика влаштували до криворізького дитячого притулку. В цей час померла його мама. У 12 років Сергій залишився сиротою. Із близьких родичів у нього залишилась лише тітка – Тамара Цвєткова. Жінка вболівала за долю племінника, виношувала думку про опікунство над ним. Проте рішення було не з простих, адже виховувала сама двох дітей – доньку й сина, та й поведінка у підлітка була не найкращою через його бездоглядний спосіб життя. Та все ж жінка наважилась. Близько півроку тривало оформлення необхідних документів, щоб узяти хлопчика в сім’ю. Нарешті всі процедури було пройдено, і Тамара Леонідівна забрала племінника додому. Постало питання його подальшого навчання. Через несистематичне відвідування школи успіхи у навчанні бажали кращого. Проте Сергій мав гарні здібності до спорту, а ще життя зробило його витривалим. Це й визначило напрямок його подальшого навчання. Тамара Леонідівна влаштувала хлопця на навчання до Прикарпатського військового ліцею. Такий крок був логічно виправданим ще й з огляду на спадкові здібності, адже дідусь хлопчика теж був військовим. Проте для вступу до цього закладу були певні вимоги. Сергій не відповідав за вагою. У 12 років він мав усього 29 кілограмів. За три місяці зусиллями Тамари Леонідівни хлопчик набрав ще два кілограми і вирушив для вступу до Івано-Франківська. Під час вступу він набрав 25 балів із 19 прохідних, чим немало потішив свою прийомну маму. Завдяки гарним результатам Сергій навіть не скористався статусом сироти, а пройшов за загальним конкурсом.

Навчання тривало чотири роки. Тамара Леонідівна часто приїздила до Сергія: лікувала, коли хворів, допомагала вирішувати різні побутові питання і конфліктні ситуації. Проте час минув швидко, і у 2012 році по закінченні ліцею постало питання подальшого навчання. Вибір припав на Академію сухопутних військ (м.Львів). «Відбір там був дуже жорсткий, великий конкурс, - згадує Тамара Леонідівна. – Багато вступників – випускники ліцеїв. Були складні випробування, Сергію віддавали документи, мені довелося повторно туди їхати. Проте всі труднощі ми пройшли, і Сергія було зараховано на факультет «Управління діями та тактикою підрозділів високомобільних десантних військ».

Через кілька місяців після початку навчання в Академії відбулася реорганізація, і студентів перевели для подальшого навчання до Одеської військової академії. «Коли в Одесі відбувалися події, пов’язані із Будинком профспілок, студентів військової академії почали направляти туди на чергування, - розповідає жінка. - Я поїхала до Одеси, щоб переконатися, що Сергій у безпеці. Крім того, я хотіла зустрітися із генералом, який координував навчання студентів, особисто дізнатися про успіхи Сергія. І хоча генерал через напружений робочий графік не зміг зі мною зустрітися, він передав через командира, що до Сергія у нього жодних зауважень немає. Звичайно, це вже мене немало порадувало».

Цього року, як і минулого, Академія готує достроковий випуск – 27 лютого хлопці отримають дипломи про закінчення ВНЗ та офіцерське звання – лейтенант. Розподілення їх для подальшого несення служби залежить від вищого керівництва.

Із Сергієвої легкої руки у Тамари Леонідівни з’явився ще один член сім’ї. Якось Сергій із жовтоводського телебачення дізнався, що вихованець дитячого будинку – Женя Хребтун – потребує опікунства, адже дитячий будинок на той час розформовувався. Сергій тоді висловив думку, що було б добре допомогти цьому хлопчику. «У мене й думки такої не було – взяти в сім’ю ще одну дитину, – твердить жінка. – Та якось мені наснилося, що я забираю до себе хлопчика, про якого говорив Сергій. Я сприйняла цей сон як знак згори. Звернувшись до відповідної служби, я попросила для ознайомлення документи Жені, на той час йому було вже 17 років. Хлопчик був дуже здібний, гарно навчався в школі. Тому в службі у справах дітей зраділи, що хлопчиком зацікавились».

Тамара Леонідівна оформила опікунство над Женею і почала готувати його до життя у соціумі. Адже після виховання у дитячому будинку 17-річний юнак не володів багатьма найпростішими побутовими навичками. На адаптацію до самостійного життя часу було мало: невдовзі хлопець мав вступати до столичного ВНЗ. Його соціалізації допомагав Сергій, навчив хлопця багатьом необхідним у житті речам. Женя успішно склав ЗНО (з математики набрав 192 бали із 200 максимальних) і вступив до Національного технічного університету «КПІ» на факультет біомедичної інженерії, не скориставшись навіть пільгами свого статусу, як свого часу й Сергій при вступі до військового ліцею.

«Хлопці обоє вступали до вищих навчальних закладів у 2012 році – Сергій до військового, Женя – до технічного, - пригадує Тамара Леонідівна. - Крім того, у зв’язку із «Євро-2012» було зміщено терміни вступу. Я їздила тоді із Львова до Києва. Сергію треба було допомогти із вступом, Женю – познайомити із Києвом і допомогти пристосуватися до студентського побуту. А в цей час моя донька закінчувала інститут». Варто зауважити, що Тамара Леонідівна не лише опікується дітьми, а й працює в Управлінні праці та соціального захисту населення.

Та, крім напруженого ритму і різних випробувань, були й приємні моменти. Того ж року сім’я Тамари Леонідівни на обласному фестивалі для прийомних сімей та ДБСТ посіла I місце у номінації «IQ року».

За весь цей час прийомній мамі, окрім питань виховання і навчання хлопців, доводилося долати труднощі й більш глобальні – закріплені на законодавчому рівні. Адже, за словами жінки, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, залишаються на сьогодні дуже слабко захищеною категорією в нашій державі. Права цих дітей доводиться буквально виборювати, а для цього часто вимагається надлюдська витримка й наполегливість. За останні чотири роки жінка виграла шість судів, відстоюючи права дітей. «Якби я не домоглася статусу прийомної сім’ї, хлопці не мали б майбутнього», - впевнена їх мама. Та з власного досвіду Тамара Леонідівна знає, що багато питань, зокрема освіти у ВНЗ та фінансового забезпечення молодих людей на період навчання, забезпечення житлом, інших пільг – на місцевому рівні розв’язати неможливо. Жінка сама дуже ретельно вивчає законодавство, неодноразово їздила до міністерств: соціальної політики та освіти, вимагала чітких роз’яснень, на які можна спиратись у вирішенні подібних питань.

«Я закликаю й інших прийомних батьків звертатись до профільного міністерства – соціальної політики, адже про деякі проблеми, з якими стикаються наші діти, його працівники навіть не знають, - наголошує Тамара Леонідівна. - Зокрема, я вказала на розбіжності у законодавстві стосовно освіти, через які обмежуються можливості дітей. Виявляється, з цією ситуацією в міністерстві не знайомі. Мені навіть подякували за цю інформацію. Сьогодні в даному питанні є певні зрушення. Чим більше буде подібних звернень від батьків, тим швидше вирішуватимуться питання дітей, позбавлених батьківського піклування, і тим більше у них шансів мати гідну освіту і гарне майбутнє».

P.S. За діючим законодавством, у 18 років діти мають право вийти із прийомної сім’ї чи ДБСТ, в яких виховувались. Багато дітей чекають цього моменту, прагнучи більшої самостійності та можливості отримувати якісь кошти особисто. Проте у Тамари Леонідівни ситуація складається інакше: хлопці відчули, що таке підтримка сім’ї і не збираються із неї виходити, хоча давно мають на це законне право.

Тетяна КОРОБЕЙНИКОВА.

Рубрика: Громада | Переглядів: 325 | Додав: zhvisti
Усього коментарів: 0
avatar
Copyright MyCorp © 2017